Весна - пора надій і сподівання,
Пора, коли у серці диво ожива.
Пора, коли ти з вечора й до рання,
Все думаєш, про теплії слова.
Здавалося, звичайна пора року,
Ну тепло, спів птахів ти чуєш звідусіль
Ти чуєш стукіт серця і не знану світу мову,
Ця мова -то любов замріяних країв.
Цей край, неначе восьме диво світу,
П’янить духмяний подих аромат.
Струмок замріяних озер привіту,
Усмішок радість, ночей зорепад.
Хто не любив, не зможе зрозуміти?
Хто не бажав, ніяк не може знать.
Що то за відчуття без ясного приливу
Без сумніву, цього не можна передать.