Гіперактивні діти - які вони

           Термін «гіперактивна дитина» вже не новий для вихователів дитячих садків та шкіл, та й в сім'ях надмірно рухливих дітей обдаровують цим визначенням. Що стоїть за цим складним словом і як допомогти батькам і самому малюкові?

         Сьогодні діагноз «гіперактивність з синдромом дефіциту уваги» офіційно ставиться майже кожній другій дитині, яка потрапила на прийом до психолога. Як правило, діагноз ставиться зі слів батьків про надмірну рухливості і нервування малюка, про те, що з ним неможливо впоратися і його складно заспокоїти. На ділі виявляється, що все це ознаки не стільки неврології, скільки педагогічної безпорадності дорослих, які навіть звичайних активних дітей схильні віднести до групи гіперактивних. 

            Гіперактивні діти привертають загальну увагу своєю невгамовною рухливістю, дратівливістю, невмінням зосередитися. Найчастіше вони просто виводять з себе батьків і всіх оточуючих. Гіперактивна дитина — справжнє випробування для родини. Її небезпечно і на хвилину залишити без нагляду — розетки, окріп, зла собака, каналізаційні люки просто магнітом ваблять їх до себе, вони знаходять біду там, де її без проблем можна обійти. Стороннім людям така поведінка може здатися наслідком невихованості і розбещеності. Проте в дійсності вона може означати серйозні порушення в нервовій системі малюка.

        Дуже часто такі діти розвиваються набагато швидше за своїх однолітків, чим радують батьків. Але до 3–4 років стає помітно, що малюкам важко сконцентруватися на якийсь одній дії, вони швидко переключаються на інше.

          Як же поводитися з гіперактивною дитиною? Найоптимальніший варіант - коли батьки беззастережно приймають свого малюка, беззавітно люблять його, але проявляють при цьому, скажімо так, ласкаву строгість